В ПАМ'ЯТЬ ДРУГА

Гавдида Іван Михайлович народився 20 вересня 1966 року у селі Саранчуки Бережанського району Тернопільської області. Село Саранчуки знаходиться у долині річки Золота Липа, за 12 км. від Бережан. Саранчуки відомі на Бережанщині своїми національно-патріотичними традиціями. В часи Визвольних змагань 1917-1921 рр. близько 60-ти вихідців із села воювали у складі УСС та УГА. У міжвоєнний період в Саранчуках діяла сітка ОУН. У роки війни саранчуківці воювали у лавах УПА, у червні 1944 року майже 70 юнаків із села вступили в дивізію "Галичина". Серед активних діячів національно визвольних змагань було чимало вихідців із роду Гавдидів.

Іван Гавдида був третьою дитиною у сім'ї. Старшими за нього були брат Василь та сестра Надія. Іванів батько, Михайло, був робітником на меблевій фабриці в Бережанах. Мати, Марія, працювала на паркетному заводі в Потуторах. Дуже важливу роль в сім'ї Гавдидів відігравала бабуся Ганна, яка працювала на фермі. Іван часто бігав їй допомагати і навіть характером був схожим на неї.

Першою вчителькою у Гавдиди була Людмила Йосипівна Петровська. Класні керівники у класі Івана мінялись, але до випуску їх вела Ярослава Миколаївна Карась.

В старших класах Іван брав активну участь у підготовці тематичних вечорів, різноманітних творчих заходів.

Він закінчив школу на "4" і "5". Із однокласників І. Гавдида, по суті, досягнув в житті найбільших успіхів.

Після закінчення місцевої середньої школи у 1983 році він вступив на природничий факультет Тернопільського державного педагогічного інституту. У 1985-87 рр. служив у лавах Збройних Сил у місті Овручі Житомирської області. Під час навчання в інституті І. Гавдида розпочав активну громадську діяльність. Зокрема, брав участь у акціях студентської непокори у 1990-91-х роках, був одним із засновників Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Тернопільського товариства "Вертеп" (1988р.).

У студентські роки І. Гавдида не забував про рідне село. Наприклад, у 1989 році, коли на братській могилі загиблих за Україну у Бережанській тюрмі відбувалась панахида, Іван привіз до Саранчуків хлопців з товариства "Вертеп". Це, фактично, був перший масовий захід у селі - від станції Потутори йшла величезна колона із синьо-жовтими прапорами.

Коли у 1990 році Іван Гавдида закінчив педінститут, то отримав посаду вчителя географії в сусідньому селі Боків, у восьмирічній школі. Але вже у 1991 році він перебрався також вчителем географії до рідної школи.

Був надзвичайно компетентним педагогом, мав педагогічний такт. Його любили всі учні, він якимось невидимим магнітом притягував їх до себе. Учні за ним ходили юрбою, адже він завжди зацікавлював їх походами, вечорами. Він також обіймав посаду класного керівника. Слід зауважити, що досить багато випускників Саранчуківської школи навчались і навчаються на географічному факультеті Тернопільського педуніверситету, і у цьому найбільша заслуга їхнього вчителя - Івана Гавдиди. Декілька років І. Гавдида працював ще й вчителем військової підготовки.

Напередодні грудневого референдуму у 1991 році, Іван Гавдида разом із агітаційною групою від Бережанського району, яка складалась переважно із мешканців Саранчуків, їздив на Дніпропетровщину.

І. Гавдида був депутатом Бережанської районної ради першого демократичного скликання від Саранчуківського виборчого округу. У 1991 році вступив до Демократичної партії України, був учасником установчих зборів ДемПУ в місті Теребовлі Тернопільської області.

Член Пласту з 1990 року. Перший станичний станиці Бережани та організатор підготовчого куреня УПЮ ім. Дмитра Мирона-Орлика. У 1992 році І. Гавдида був у числі співзасновників Пластового Куреня „Вовча Ліга". З 1992 року - Курінний „Вовчої Ліги", з 1997 року - Голова Ради Честі Пластового Куреня „Вовча Ліга", з 1997 року - голова Станичної Ради станиці Тернопіль. Багаторічний комендант пластових таборів та вишколів.

 У 1995 році вступив у ряди Конгресу Українських Націоналістів, а згодом очолив Тернопільську обласну організацію КУН-у, яка під час його керування стала найпотужнішою в Україні. Був членом Центрального Проводу КУН-у.

Одночасно І. Гавдида був членом Головного Проводу ОУН. На Х Великому Зборі ОУН, у 2000 році, обраний заступником Голови Проводу ОУН. У Проводі відповідав спочатку за Молодіжний Сектор, а потім за вишкільну роботу.

Ініціатор створення і лідер Координаційної Ради Державницьких Організацій в Україні.

2002 року обраний депутатом Тернопільської обласної Ради по Бережанському виборчому окрузі. Обіймав посаду керівника фракції "Наша Україна" в обласній Раді, був членом її Президії. Ставши депутатом обласної Ради, він не забував рідного села і школи.

До 50-ліття школи, у 2002 році, він допоміг у виділенні для Саранчуківської ЗОШ найсучаснішого комп'ютерного класу. Завдяки його зусиллям школа отримала також 10 тисяч гривень із бюджету на ремонт майстерні.

Щоразу, коли приїздив у рідне село, дарував школі книги, спортивний інвентар (адже дуже любив грати у футбол, баскетбол, волейбол, займався кулевою стрільбою). Останнім часом Іван працював над вирішенням проблеми будівництва спортивного залу у Саранчуках.

В 1998 році Іван став одним із ініціаторів створення Молодіжного Конгресу Українських Націоналістів. Він став для молодих націоналістів "хрещеним батьком". Фактично не було ані одного молодіжного таборування біля славнозвісної гори Лисоня, де б Іван не побував.

Прекрасний організатор, він став ініціатором багатьох науково-практичних конференцій з проблематики національно-визвольного руху, виборчих технологій тощо, у містах Славську, Києві, Тернополі, Львові.

Як політтехнолог Іван забезпечив виграш кандидатам від патріотичних сил у трьох виборчих кампаніях 1998 та 2002 років.

Автор багатьох статей та публікацій, котрі вирізнялися свіжістю думок та гостротою, він був одним із редакторів "Бюлетеня Проводу ОУН", лектором Міжнародного Республіканського Інституту. Учасник і організатор багатьох патріотичних заходів в різних регіонах України.

Івана знали та поважали не лише в Україні, його як талановитого промовця запрошували на ювілейні заходи українські громади в США, Канаді, Великобританії.

Від 2002 року І. Гавдида був заступником голови Тернопільської обласної організації Українського Народного Руху (з 2003 року - Української Народної Партії).

У 2001 році він обраний Директором Центру Національного Відродження імені Степана Бандери в Києві.

20 травня 1995 року І. Гавдида одружився. Із дружиною Наталею розписувались у м. Тернополі, а шлюб брали в Саранчуках. Весілля тривало до сьомої ранку, а в сьомій приїхав автобус, і молодята, одягнувши українські строї, поїхали у Зарваницю, де відбувалася молодіжна проща. Там наречених привітали члени молодіжних організацій. Син І. Гавдиди, Назар, народився 22 червня 1998 року. Іван надзвичайно радів народженню сина, намагався приділяти йому максимум уваги у рідкі миттєвості перебування у колі сім'ї.

Окремою сторінкою в житті Івана Гавдиди, не відомою для широкого кола людей, була його участь у Саранчуківському сільському аматорському театрі "Ровесник", який був створений у 1987 році. На початку 90-х років Іван зіграв роль Євки Кацапихи у виставі Романа Саливона "Туп-цюп, Європа". Текст вистави, яка була побутовою комедією, але, водночас з актуальним політичним тлом, привіз до села саме Гавдида і наполіг, щоб аматори її зіграли, причому, жіночу роль вибрав собі сам.

У 1995 році було здійснено постановку вистави "Як наші діди парубкували". У п'єсі Іван Гавдида отримав роль Гриця. Це також була роль комедійного плану, але досить велика. Зіграв він її чудово.

Слід зауважити, що з "Туп-цюп Європою" "Ровесник" об'їздив майже пів району. "Як наші діди парубкували" ставилась тільки в селі Саранчуки.

У 1999 році святкувалось 600-ліття Саранчуків. Гавдида фактично забезпечив друк історії села, яку написав Богдан Паньків.

30 серпня 2003 року І. Гавдида трагічно загинув у місті Києві.

Якою би справою не займався друг Іван, що би не розпочинав, все доводив до результативного завершення, будучи невтомним генератором ідей і здібним організатором. Мав талант об'єднувати навколо себе талановитих людей, надихав їх на звершення, вчив і допомагав у роботі. Був вірним другом і мудрим наставником, не відмовляв нікому у підтримці та допомозі.

Похований друг Іван 3 вересня в рідному селі Саранчуки. Нехай буде легенькою Йому свята бережанська земля. Ми не забудемо Тебе, друже Іване.

Олег Вітвіцький