Дописи випускників школи
На перехресті доріг
Переломним моментом у житті кожної людини є закінчення школи і вибір майбутньої професії. Нам здається, що навчання в університеті, коледжі чи інституті – щось надзвичайне та прекрасне. Та не завжди це так. Бувають різні ситуації, різні обставини та люди. Щоб якнайкраще ознайомитись із тим, що ж робиться в голові людини, яка знаходиться на перехресті доріг: закінченням дитинства і початком юності, я вирішила поспілкуватись із першокурсницею.
-
Чи важко було змиритись із думкою, що на цьогорічній лінійці ти не побачиш щирих та лагідних посмішок першачків, білих бантиків та й шкільний дзвінок не закличе у клас?
-
Коли я опинилась на цьогорічній лінійці в університеті, все було зовсім по іншому : нові обличчя, емоції та враження. Чесно, то відчуття були приємні. Вся ця урочистість, рівень святкового дійства, слова ректора та посмішки одногрупників – це дійсно щось нове та цікаве. Сама атмосфера просто зачаровувала.
-
Чи сумуєш за стінами рідної школи, за могутнім та владним голосом директора та батьківською порадою завуча?
-
Стоячи на лінійці, зі сльозами на очах, я зрозуміла, що ось і настав цей момент, про який мріяла навчаючись у школі. Правда тоді, в мене були зовсім інші уявлення. Я і не думала, що можна так сумувати за шкільною формою, бантиками чи рідною партою. Час летить занадто швидко, а ми не вміємо цінувати те, що в нас є. Я дуже вдячна своїм вчителям, які за весь період навчання стали другими батьками. Вони розуміли, що до нас потрібно заходити з посмішкою.
-
Як ти вважаєш, чи велика роль учителя у формуванні особистості його учнів?
-
Завдання вчителя полягає у створені умов гармонійного розвитку особистості, у підготовці до праці та інших форм участі в житті суспільства. Тому я вважаю, що роль дійсно є великою. Кожен з нас повинен розуміти цінність навчання. Вчитель пояснює нам, що все охопити неможливо, проте можна навчитися працювати, жити і бути. Вчительська праця передбачає постійну самовіддачу. Цінуймо це!
-
Що допомогло тобі у виборі професії?
-
Звісно, це не було моєю мрією, бо я, як і усі дівчата, хотіла бути принцесою або моделлю. Зараз, згадуючи це, посмішка з’являється на устах. Навчаючись у старших класах, зрозуміла, що математичний профіль – це моє. Тим більше, в нас час це досить прибутково. А кожному хочеться працювати там, де робота буде приносити не тільки гроші, а й задоволення.
-
З якими сподіваннями ти йшла в університет?
-
Перш за все, хотілось спробувати жити самостійно. Відчуття свободи – ось чого хочеться у школі. Все не так легко, проте я намагаюсь крутитися. Це ніби випробування для мене. Також хотілося б забути про існування деяких предметів. Розумію, що все це включено в програму і колись пригодиться у житті, проте мені, як людині, яка захоплюється математикою, важко було вивчати біологію чи географію. А зараз, коли ті предмети в мене не читаються, маю змогу присвятити свій час вивченню того, що мені більше до душі.
-
Чи важким є процес вливання у новий колектив?
-
В перший день було трішки важко, оскільки не кожен з нас хотів іти на контакт. Проте після пар коли всі змогли трішки розслабитись, у нас була можливість поспілкуватись. Поступово ми зрозуміли, що у багатьох є спільні знайомі, хобі та цілі у житті. Я трошки замкнена людина, а тому почувала себе невпевнено серед такої кількості нових людей. Всі ділились враженнями, емоціями та скаржились на рахунок втраченого літа. Поступово і я змогла відчути себе частиною групи. Мені сподобалось заводити нові знайомства. Сподіваюсь, що до першої сесії ми станемо дружнім колективом і зможемо плідно працювати та отримувати взаємодопомогу.